Вентилятор – це обладнання, від якого залежить, чи протримається система вентиляції укриття, якщо зникне електрика. Помилка на етапі вибору приводу зазвичай виявляється не одразу, а саме в момент відключення світла – коли виправити щось уже складно. У цій статті розберемо, який вентилятор обрати для сховища залежно від його розміру, чим відрізняються ручний, електричний і ДЕС-привід, а також скільки операторів реально знадобиться на практиці.
За типом приводу вентилятори для сховищ ділять на ручні, електричні та ті, що живляться від дизель-генератора (ДЕС-привід) – це три основні варіанти, розглянуті нижче. Окремо існує комбінований варіант – електроручний вентилятор (ЕРВ), який поєднує ручний і електричний режим в одному корпусі; про нього детальніше в наступному розділі. Про те, як розподіляється навантаження на вентиляцію в різних ситуаціях, можна прочитати в матеріалі про три режими вентиляції укриття.
Суто ручний привід – це варіант без жодної залежності від електромережі: повітря подається виключно за рахунок фізичного обертання рукоятки через редуктор. Перевага очевидна – працює завжди, недолік – потребує кількох операторів одночасно і фізично виснажує людей при тривалій роботі.
Електричний привід – найпростіший у щоденній експлуатації: вентилятор вмикається від мережі й не вимагає фізичних зусиль. Але без резервного джерела живлення такий електровентилятор для бункера стає марним у момент відключення світла, тому норми вимагають або резервної вентиляції з електроручними вентиляторами, або повністю автономного джерела. Суто електричний привід без жодного дублювання має сенс хіба що там, де стабільність мережі підкріплена окремим договором чи власною генерацією – для приватного укриття це радше виняток, ніж типовий сценарій.
У цьому випадку вентилятор залишається електричним за конструкцією, але живлення для нього забезпечує дизель-генератор (ДЕС), а не міська мережа. Це рішення для сховищ великої місткості, де ручного приводу фізично не вистачить, а ДЕС дає змогу живити не лише вентилятор, а й освітлення, насоси та інше обладнання одночасно. Зворотний бік такої автономності – залежність від запасу палива: генератор потребує регулярного дозаправлення і техобслуговування, тож його ресурс варто рахувати окремо від електричної частини самого вентилятора.
Електроручні вентилятори (ЕРВ) поєднують обидва приводи в одному корпусі: редуктор оснащений муфтою перемикання приводу, яка автоматично перемикає передачу з електричного двигуна на ручну рукоятку і назад. Завдяки цьому одна й та сама установка працює від мережі в звичайному режимі й переходить на ручне обертання, щойно зникає струм, без демонтажу чи заміни обладнання.
Саме тому норми дозволяють не проєктувати окрему резервну вентиляцію, якщо в системі вже стоїть електроручний вентилятор для бомбосховища: він сам є власним резервом. А от якщо встановлено вентилятори тільки з електроприводом, без ручного дублювання, доведеться додатково закладати резервну вентиляцію з розрахунку не менше ніж 3 м³ на людину за годину – і виконувати її також електроручними вентиляторами.
Найпоширеніші електроручні моделі в українських сховищах і ПРУ – це відцентрові (радіальні) вентилятори серії ЕРВ-72, які й досі випускають і продають як обладнання, що відповідає чинним нормам:
Модель | Робоче колесо | Двигун | Операторів у ручному режимі | Продуктивність |
ЕРВ-72-2 | Ø 315 мм | 0,37 кВт, 1500 об/хв | 2 | менша, для компактних укриттів |
ЕРВ-72-3 | Ø 400 мм | 0,37 кВт, 1000 об/хв | 3 | до 180 осіб як основний вентилятор, до 600 осіб як резервний |
Різниця в кількості осіб для ЕРВ-72-3 пояснюється просто: як основний вентилятор він подає повний об'єм чистої вентиляції (10 м³/год на особу), а як резервний працює за значно нижчою нормою (3 м³/люд·год), тому та сама фізична продуктивність – близько 1800 м³/год – покриває втричі більше людей. Якщо в системі паралельно встановлено кілька електроручних вентиляторів, їхню суму множать на поправочний коефіцієнт 0,8, оскільки одночасна робота кількох установок трохи знижує ефективність кожної.
Окрім припливних вентиляторів, у системі знадобиться і витяжний вентилятор для видалення відпрацьованого повітря – найчастіше це простіший осьовий вентилятор, оскільки для витяжки не потрібні ті самі фільтраційні характеристики, що для припливу.
Кількість операторів безпосередньо залежить від моделі: ЕРВ-72-2 потребує двох людей одночасно на рукоятці, ЕРВ-72-3 – трьох, оскільки більше робоче колесо вимагає більшого крутного моменту. Це не питання змінності, а мінімальна кількість людей, які повинні крутити привід одночасно, щоб вентилятор видавав розрахункову продуктивність.
Для невеликого сховища на кілька осіб зазвичай достатньо одного електроручного вентилятора з ручним резервом – витрати на ДЕС тут не виправдані. Для сховища на кілька десятків осіб і більше вже варто розглядати повноцінну фільтровентиляційну установку з ДЕС як джерелом резервного живлення, оскільки ручного приводу фізично не вистачить на потрібний об'єм повітря, а утримувати достатню кількість операторів позмінно – непрактично.
Головне правило вибору: чим менше сховище і чим менш передбачувана в ньому наявність персоналу для позмінної роботи на ручному приводі, тим більше сенсу в автономному електроживленні через акумулятори чи ДЕС, а не лише в ручному резерві.
Так, і норми це прямо передбачають: два електроручних вентилятори, встановлені паралельно – основний і резервний, – це стандартна практика для сховищ, де не передбачено ДЕС. Такий вентилятор для бомбосховища завжди підбирають з урахуванням поправочного коефіцієнта на паралельну роботу кількох установок.
У ручному режимі відсутній звук електродвигуна, зате чутно механічний шум приводного механізму і саме обертання робочого колеса – суб'єктивно тихіше, ніж в електричному режимі, але фізично відчутніше через вібрацію рукоятки. В електричному режимі основний шум створює саме електродвигун, тому рівень гучності більше залежить від конкретної моделі двигуна, ніж від типу приводу як такого.
Не обов'язково – ЕРВ-72-2 та ЕРВ-72-3 й досі серійно випускають і продають як обладнання, що відповідає чинним вимогам до захисних споруд, тобто сама модель не є застарілою за конструкцією. Замінювати варто не за віком, а за станом: якщо ущільнювачі, підшипники чи зворотний клапан-витратомір зношені, а фактична продуктивність не відповідає розрахунковій кількості людей в укритті, вентилятор потребує ремонту або заміни незалежно від року випуску.
Точної нормативної цифри для цього немає, але за загальними ергономічними принципами людина здатна підтримувати таке помірне фізичне навантаження приблизно 15–20 хвилин без істотної втрати темпу, після чого потрібна зміна оператора. Саме тому для ручного режиму варто заздалегідь визначити не лише мінімальну кількість людей на рукоятці одночасно (2–3 залежно від моделі), а й ширший список тих, хто може змінювати одне одного позмінно протягом усього періоду відключення електрики.